Мені завжди було дуже цікаво, як виглядали воїни Ісуса Навина, міцні мужики з трубами, які ходили кругом Єрихону сім днів і дуділи як діти), або мужики, в яких здвіг по фазі)… ну збоку це так виглядало.
А результат ми знаємо: на сьомий день було «невеличке» шоу… (Ісус Навин 6:20). Ми хотіли відсвяткувати День Подяки, подякувати Богу за Його чудові дари природи. А мені серце не давало спокою за те, щоб протрубити , але я себе заспокоював: «наслухався проповідей… І взагалі де ти тут візьмеш шафар в нашому містечку…»
Ми їхали із Свєтою в машині. Я кажу: «Їдем в Тернопіль (80 км), «до вобласти». Там точно десь знайдем… Твій батько знає рабина. Я заправляю. Їдем!!!». Ми не поїхали, але Бог бачив, що я вже там … в дорозі думками, душею, і взагалі в ШОФАР хочу трубіти).
Коли ми приїхали додому, до мене підійшла Катя, наша сусідка, яка приходить на зібрання, і каже, що для мене є сюрприз - шофар, але без дірочки (сувенірний). Ми з батьком просвердлили дірочку. Це легше написати, ніж зробити: ріг виявився дуже міцним!
Бог любить нас балувати! Зібрання було розпочато зі звуку шофара!
А одного дня ми сиділи в неті і замовили ше один шофар для нашого духовного арсеналу.
Ось фото наших шофарів. Нижній - перший. Верхній - вже наступний.
А так звучить шофар:
|